ВЕСЕЛІВСЬКА РАЙОННА БІБЛІОТЕКА
Головна | Поетична сторінка | Реєстрація | Вхід
 
Вівторок, 22.08.2017, 00:47
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Block title

Обласний семінар
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
[ Кто on-line? ]
[ Кто нас сегодня посетил ]

 

Молоді таланти Веселівщини.

Щороку в поезію вливаються свіжі лави обдарованої молоді.Це свідчить про невичерпаність талантів нашої щедрої і красивої веселівської землі.

 

У творчості наших молодих поетів любов до рідної сторони дедалі поєднується з любов’ю до всієї нашої великої української землі, з її неосяжними просторами і різнобарвною красою:

Мій любий рідний край,

Люблю тебе…

Без тебе жити я не можу.

Я все тобі скажу і все для тебе зможу,

Я так тебе люблю,що слів не доберу.

 

Стовбур Каріна

Каріна-студентка 3-го курсу Мелітопольського державного педагогічного універсітету ім.Б.Хмельницького.

Захоплюється спортом, любить подорожувати і закохана в поезію.

 

Ода Веселiвському краю

Веселiвщина – це серця простiр.
      Це край де я родилась і живу

                 Тут вiдгомiн серпневого колосся
                                            Буяϵ й золотом горить в жниву.

Твої лани безкраї i поля просторi,
Гаї, луги, блакитнi небеса…
Чарують погляд дiтлахи чудовi
I манить в далечiнь твоя краса.

Де трави рясно стеляться кудрявi,
Де лiто сонцем золотим сiя,
Приваблюють  хмарки пiстрявi
Й красою заворожуϵ рiлля.

З дитинства мрiяла лиш про одне -
Нiколи щоб тебе не покидати.
Твоя краса чудова й слово чарiвне
Менi немовби рiдна мати.

Тут промайнули наймилiшi роки,
Дитинства свiт свiй час вiдбув.
Ланiв родючих неймовiрнi соки…
Я так не хочу, щоб цей час минув!

Летять роки, минають лiта гамiрнi,
Та все ж моя любов до тебе вiчна.
Думки мої про тебе лиш однi,
Ти - зiрочка моя зарiчна.

Я твердо вiрю в заповiтну мрiю
Що ти зi мною будеш повсякчас.
Бо ти в менi виховуϵш надiю,
В моїх думках ти будеш ще не раз.

Пройдуть роки, а ти все квiтнеш,
Колоссям жита все буяϵш,
Любов свою з вiдвагою ϵднаϵш,
Та найщирiщi почуття плекаϵш.

Величний краю, оповитий сонцем
В тобi переплiтаються вiки.
I з сяйвом мiсячним в вiконцi
Щовечора я мрiю залюбки.

Про кожну мить проведену з тобою
Мiй рiдний краю, лиш думки мої.
I навiть в снi пiд срiбною росою
Менi являються лани твої.

Мiй рiдний краю, ти для мене диво!
На всiй Землi подiбного нема.
Тому й курличуть журавлi тужливо,
Що покидають восени поля.

I хоч минаϵ час невпинно,
Душа моя з тобою назавжди.
Веселiвщина, так прийми ж гостинно
Своїх синiв i дочок навiки.

 

Дмитерко Олена

 

Олена- студентка факультета журналістики Таврійського національного університету ім..Вернадського. Пише вірші, захоплюється фотографією.

Переможець багатьох районних та обласних конкурсів.

 

Моя Веселівщина

Моя Веселівщина-небеса блакитні

і сонячне проміння золоте,

Занурені у став вербові віти,

Червоний мак, що у житах цвіте.,

Безмежні степові твої простори,

Яскраві барви вишитих полотен,

Мереживо подій-твою історію

Гаптують люди гарною роботою.

Веселий гамір жвавих твоїх вулиць,

Відвага лицарська і мужність козака,

І повний золотого меду вулик,

Батьківська хата, що мене чека.

 

 

Моя земля.

Сумно похилились верби над водою,

 

Опустили віти в прохолодний став.

 

Під ногами трави аж дзвенять росою,

 

Розплітає коси вітер десь житам.

 

 

 

У садах червоні вишні достигають,

 

І невпинно, журно плаче соловей.

 

Місяць щедро сяйво тепле розсипає,

 

Ніжним світлом пестить пелюстки лілей.

 

 

 

Грона зір додолу з неба опадають,

 

Пахне паляниця свіжа на столі.

 

Весело на скрипках коники щось грають

 

На моїй веселівській землі.

 

У Веселому весна.

А у Веселому весна…Цвітуть каштани,

 

Горять свічками білими, як сніг.

 

Ллє сонце щедро сяйво на майдані,

 

Промінням теплим лащиться до ніг.

 

 

 

В розкішні шати парк наш одягнувся,

 

Дитячий сміх на вулицях луна.

 

До мене перехожий посміхнувся:

 

Це значить, у Веселому-весна!

 

 


Ревтова Анастасія

 

Навчається в районній різнопрофільній гімназії, перейшла в 10 клас.

Захоплюється поезією,. Пише вірші про природу, про рідних людей.


 

 

Зима

 

Пушистой снежной

сказкой

Все окутала зима.

Холодной белой лаской

В сон осень вогнала.

Уснула вся природа,

Снежинки лишь не спят

Испортилась погода,

И все домой спешат.

В домах затопят печки,

И в окнах вспыхнет свет,

А ночь погасит свечки,

Мол, от зимы ответ.

Мороз окинет взором,

Вновь ляжет, как  во сне,

В причудливых узорах

Лед на моем окне.

Пушистой снежной сказкой

Все окутала зима.

Чтоб под холодной маской

Спала еще весна.

 

Нестеренко Наталя


 

Наталя- студентка Мелітопольського державного педагогічного університету.Пише вірші та прозові твори.

Дівчина з різноплановими інтересами- література, психологія, журналістика, спорт.

 

В поисках Настоящего.

         Хотите верьте, хотите - нет…  Всякое бывает…

 

  После утомительного рабочего дня строгая деловая дама по имени Взрослая Жизнь устало опустилась в кресло и задумалась. Вроде как все у нее имеется: работа, семья, устроен быт... А все-таки чего-то не хватает. Ведь грустно отчего-то по вечерам. И даже когда весело не хочется смеяться…

 

       Вдруг распахнулась дверь, и в комнату вместе с хлопьями искристого снега вкатилось нечто маленькое и беспрерывно хохочущее. Это, как выяснилось, была девчушка лет пяти.

 

-Привет! Пойдем со мной!- весело подмигнула она.

 

-Ты кто?- спросила женщина.

 

-А угадай: разбитые коленки, все молочные зубы, сказки перед сном, чернильные пятна в тетрадке…

 

-Да нет! Неужто ты?

 

Да… Это было Детство.

 

- Пойдем на улицу валятся в снегу!- предложило Детство.

 

-Ты что! Зима холодная уж больно!- воскликнула Взрослая Жизнь.

 

-Я говорю, пойдем! А там посмотрим холодно или нет!- сказало Детство и выбежало на улицу.

 

-Да куда! Простудишься!- крикнула Взрослая Жизнь и прихватив ушанку выбежала следом.

 

-Привет!

 

-Привет!

 

-Привет!

 

-Вы кто?- воскликнула взрослая жизнь, узрев три неизвестные ей личности.

 

Это были: Беззаботное Веселье, Новогодняя суматоха и Глупый Смех!

 

-Давай ее щекотать!- воскликнуло Детство.

 

И все бросились к Взрослой Жизни. Она завизжала, упала в снег и вконец расхохоталась.

 

-Прекратите безобразие!- вскричал сосед Взрослой Жизни Здравый Смысл.

 

-А я здесь!- раздался звонкий голос и на снежный сугроб вскарабкалось чумазое, но очень симпатичное существо- Форменное безобразие.

 

     …Они резвились, пели и плясали…

 

     И только сейчас Взрослая Жизнь почувствовала себя по-настоящему счастливой. Ведь каждый ее новый день работал на Будущее, и только сейчас она ощутила Настоящее.

 

          Будущее- это туман. Мы думаем о нем, как о чем-то отдельном и совершенно забываем, что воплощается оно в Настоящее.

 

 

 

Новоолександрівський обеліск

Це було в громадянську війну,

У веселівськім ріднім краю.

У загоні червоних бійців,

Пять поранених хлопців-юнців.

 

Вирішає старий командир,

Їх лишать у селі, й вирушать.

Бій вести по дорозі на Крим,

А селянам бійців рятувать.

 

Від ворожих очей рятували,

Всім селом тих бійців лікували,

Але вража продажна душа,

Про бійців ворогам донесла.

 

В поле вивели наших бійців,

Похилились густі пшениці,

Впали зірки лише у траву,

Розтривожили ранню канву.

 

Ранком люди у поле прийшли,

Щоб солдатські тіла поховать.

Обеліск там високий знайшли,

І не можуть донині пізнать.

 

Хто поставив у полі граніт,

Де загинула юність жива?

Сонце стримано йде у зеніт,

Обіч обеліска сумує трава…

 

 

                                                                            

 

Block title
Block title
Форма входу
Український календ
Календар України
Календар
Архив

Copyright MyCorp © 2017Зробити безкоштовний сайт з uCoz